Todestrieb

Я волів би ріки швидкі осушити
Я волів би спалити зелені ліси
Надламана сутність моєї душі
Нехай все іде повз мене
Світ простий і пустий, нема питань
Волі страх і вогняна геєна
Нездоланне коріння безсилих потуг
З-під землі в світло дня пориває
Жах чужого знання окриляє мене
І у млості сліпій покидає
Над невтішним підґрунтям дурного буття
Де могили моїх думок й часу
Там вкривається мороком сіре дрантя
Із сажі, смороду й газу
Інстинктивно шукаю навпомацки шлях
Натикаюсь на ворога — світло
Хто дав бруд мені всохлий змивати з очей
Тут нічого уже не розквітне
І життя є щілиною марного часу
Поміж світом безмежних чорнот
Поміж брил світового хаосу
Нечуттєвої маси оплот
Це життя помирало бездарно, всеціло
Уже ніч. Рік у рік
І знання про вороже, ненатле світило
В його світлі я бог, а не річ
Хаотична примара вривається в мозок
Це холодна ненависть до власного я
Бачу став свій. Я бачу цей всотаний морок
Що зродився в тривалих із глуздом боях
Але я вже течу за рікою зомління. Вільний я
Не здобув розуміння горіння. Страх прокинувся — я
Враз покинув себе у ярмі
Заспокойся й не мучся тепер
Весь цей світ мав би бути таким, як і ти
Як і я